ІНТРИ́ГА, и, ж.
1. перев. мн. Приховані зловмисні дії, до яких удаються для досягнення якої-небудь; підступи [Чирняк:] То, пане редактор, усе інтрига, чорна інтрига (Фр., IX, 1952, 374); Там десь інтриги, політика ідеї в’язниці жандарі [жандарми] плач і скрегіт зубів — а тут тихо тихо мов на дні моря… (Хотк., І, 1966, 62); Потоцькии знов задумав якісь інтриги в Молдавії (Тулуб, Людолови, І, 1957, 275).
◊ Плести інтриги — підступно діяти, прагнучи досягти якоїсь мети .Без дозволу комітету Гайдай самочинно розстріляв трьох провокаторів. З цього негайно скористався Кобза, який плете інтриги й підбурює матросів проти комітету (Укр. літ., 10, 1957, 125).
2. Сюжетна лінія в літературному (найчастіше в драматичному) творі, що відзначається складністю та напруженістю дії. Фабула роману [«Господарство доктора Гальванеску» ] була сповнена різних жахів, карколомних пригод, хвилюючих несподіванок і заплетена в складну інтригу (Смолич, VI, 1959, 23); П’єси М. Ірчана мають гостру драматичну інтригу, дія в них розгортається напружено (Укр. рад. драм.., 1957, 28)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 40.