ІСТЕРІ́Я, ї, ж.
1. Функціональне нервово-психічне захворювання, що характеризується підвищеною емоційною збудженістю й супроводжується риданням, сміхом, криком, корчами, а також розладом чутливості, рухомої сфери й т. ін. Він, сам себе не тямлячи, в якімсь припадку екзальтації, істерії, божевілля простягає обі руки поза острішок оборога і щосили кричить: — .. Тут [над селом] тобі [градовій зливі] не місце! (Фр., IV, 1950, 338); Треба вважати загальновизнаним, що істерія є продуктом слабкої нервової системи (Фізіол. вищої нерв. діяльн., 1951, 151).
2. з означ. і чого, перен. Хворобливий інтерес, посилене прагнення до чого-небудь; гарячкова діяльність у якомусь напрямі. Вороги миру роздувають воєнну істерію (Літ. газ., 8.IX 1961, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 50.