Костру́ба [свя́то] — дохристиянське свято літнього сонцевороту (без чіткої дати); святкувалося весело, з іграми й піснями, урочисто, «ховаючи» в ночвах зробленого у вигляді опудала божка Коструба (Кострубонька), тим самим «оплакуючи» початок убування літа; свято називається ще по́хорон Костру́ба; супроводжувалося воно удаваним голосінням і нещирим сміхом, бо, за народним уявленням, сміх здатний викликати і відроджувати життя; обряд за своєю символікою (відганяння смерті, торжество життя) близький до обряду гони́ти шуляка́ (див. шуля́к 2), оскільки коструб — одна з назв шуляка (шуліки, яструба); той самий зміст має й старовинна весняна хороводна гра дівчат, що відбувалася на третій день Великодніх свят; хлопці для гри робили Коструба, чоловічу ляльку в лахмітті, яку потім ховали на цвинтарі під сміх і регіт, що символізувало відхід зими; тому не можна вже було розкривати труни Коструба, щоб не викликати повороту зими; співають: «Ой вже весна воскресла! — Що ж нам принесла? — Принесла нам днину урочу та красу дівочу».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 310-311.