кукі́ль[-трава́] — бур’ян родини гвоздикових із темно-рожевими, зрідка білими квітами й отруйним насінням; росте серед хлібних злаків; поле, де росте кукіль, називають чортовою нивою, бо то нечистий його засіяв; звідси народнопоетичний символ когось або чогось небажаного («У кожнім житі буває кукіль»); за Біблією, кукіль — це грішники, що засмічують людство, ниву Божу; вірили, що рослина — продукт нечистих сил, тому кажуть: «Кукіль — то польового дідька робота»; разом з тим у пісенній народній творчості рослина, що має гарний рожевий цвіт, часом символізує дівчину: «Ой там на горі на красі Красіє кукіль у вівсі. — Чом ви, парубки, не йдете, Куколю з овса не рвете? — Ой ірветься нам на душі, Що всі дівчата хороші». Дощик пішов, рута зійшла: Дівка заміж вийшла. А у млині на камені кукіль не вродився: Козак старий, як собака, А ще не вженився (П. Чубинський); Хома журився, Що кукіль у просі зарядився (Л. Боровиковський); Вроди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю, без куколю, без метлички (П. Чубинський); Не ходи по полю, не топчи куколю (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 318.