Ма́рко́ Прокля́тий = Пеке́льний Ма́рко́ —
1) популярний герой українських легенд, на основі яких виникла й приповідка: «Товчеться, як Марко в пеклі»; в основі лежить легенда про зрадника Марка, що вдарив Христа залізною рукавицею перед його хресною смертю, за що Господом був покараний вічно ходити під землею навколо стовпа, не спиняючись ні на хвилину; він час від часу б’ється головою об стовп, тривожить цими звуками навіть пекло та його хазяїна і скаржиться, що не може вмерти; український Марко закохався в рідну сестру, потім убив її разом з матір’ю, за що був проклятий Богом на вічні блукання (на основі фольклорних джерел О. Стороженко написав повість-поему «Марко Проклятий», образ інтерпретований Л. Костенко у вірші «Маркова скрипка» та І. Кочергою у драмі «Марко в пеклі»);
2) тільки Ма́рко́ — українізоване християнське чоловіче ім’я (походження неясне; зменшено-пестливі — Ма́рочко, Марку́сь, Ма́рчик); ім’я у народних афоризмах виступає об’єктом іронії, гумору: «Лізь, Марку, хоч у тісну шпарку», «Марку, Марку, не роби сварку!», «Божевільний Марку, ходиш до ярмарку: ні купуєш, ні торгуєш, тільки робиш сварку»; оригінальною є гумористична стилізація голосіння над покійником: «О чоловіче Марку, чом ти не пропав ізранку, дала б тобі сорочку дранку, а тепер ти умер удень, та багато людей, та треба нову давати». Марко коня напував, Галя воду брала, Марко пісні заспівав, Галя сподобала (пісня); Росте Марко. Старі мої не знають, де діти, Де посадить, де положить І що з ним робити (Т. Шевченко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 354.