АНТИ́ХРИСТ, діал. АНЦИ́ХРИСТ, а, ч.
1. У християнській релігії — противник Христа, який нібито з’явиться перед кінцем світу. Розказує [дяк], яке то лихо людям буде, як народиться анцихрист (Кв.-Осн., II, 1956, 239).
2. розм., заст. Уживається як лайливе слово. — Ой-ой! А в мене ж мужики, то анафеми, злодії, антихристи!.. — бідкався о. Артемій (Н.-Лев., IV, 1956, 52); — Втік [Семен] анахтема, втік антихрист, а мене оце в тюрму запроторив, — плакав старий Коструб (Чаб., Катюша, 1960, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 51.