АНІТРІ́ШКИ, АНІТРО́ШКИ, присл. Зменш. до анітро́хи. — Вставай, — будила його [Івана] Марічка. — Вставай і ходім. Він глянув на неї і анітрошки не здивувався (Коцюб., II, 1955, 345); — Ви думаєте, — боюся, що ото він мамі розкаже?— казала Галя, — нехай розказує: анітрішки не страшно (Вас., І, 1959, 178); Посухи смертоносний подих. Дощів невчасних мокрий бич.. Усе це речі, анітрішки Не схожі до ідилій з книжки (Рильський, Поеми, 1957, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 46.