апо́крифи (від грецьк. apokryphos — «таємне, заповідне») — велика група християнського епосу, пов’язана із сюжетами Святого Письма, Житіями святих, версіями першо-початку світу тощо; одна із давніх українських легенд-апокрифів розповідає: «Бог виліпив людину з глини та й поставив сушитися, а собаці наказав стерегти її; собака довго стеріг, але потім заснув; диявол підгледів це, підійшов до людини, розірвав їй груди і наплював туди; побачивши це, Бог удихнув у людину живу душу; так у людину було закладене Боже й дияволове, і вона й тепер, кашляючи, харкає»; до апокрифів належать «Волховник» (XV ст.) як збірник народних прикмет, «Ранник» (XIV—XV ст.) як збірник передбачень, «Зелійник» як опис чарівних і цілющихтрав, «Колядник» (XIII—XV ст.) як книга прикмет, «Лунники» (XV, XVII ст.) як книги ворожінь, «Чарівник» як книга сказань та ін.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 16-17.