БЕЗКОНЕ́ЧНО, розм. БЕЗКІНЕ́ЧНО. Присл. до безконе́чний, безкіне́чний. Справа і зліва безконечно тяглися спресовані маси дерева, цегли (Коцюб., II, 1955, 403); [Шалімов:] Я прожив біля тебе, і тільки тепер.. зрозумів, як безконечно ти мені дорога (Коч., II, 1956, 53); Здавалось, що хвилини такі довгі-довгі і гнітюче чекання триватиме безкінечно (Хижняк, Тамара, 1959, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 131.