БЕ́РЕСТ1, а, ч. Листяне, дерево з коричнево-сірою корою і овальними, на кінці загостреними листками, яке використовують для живоплотів та захисних лісонасаджень. А що, як присядем Отутечки під берестом Та трохи спочинем! (Шевч., І, 1951, 305); Дедалі все більше густішав ліс. Дуби відступали перед навалою широколистих кленів і осик, берестів і густого ліщинника (Донч., III, 1956, 74); * У порівн. Не було в селі парубка над Максимишиного Лукина. Високий, стрункий, як берест (Кобр., Вибр., 1954, 190).
БЕ́РЕСТ2, у, ч. Кора, луб берези. Як матеріал для письма в древній Русі застосовувався пергамент, тобто особливим способом оброблена шкіра.., а також берест (кора берези) (Іст. УРСР, І, 1953, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 160.