БОБЕ́Р, бра́, ч.
1. Великий водяний (річковий) гризун, що дає цінне хутро. Гризе бобер гінкі дерева (Рильський, II, 1946, 42).
2. Хутро цього гризуна. Беруть [пани] на себе м’якенькі оксамити, обгортаються теплими кунами та бобрами (Вовчок, І, 1955, 380); Ходить [Німцевичева].. у перлах і бобрах (Тулуб, Людолови, II, 1957, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 205.