БОЛЯ́ЧКА, и, ж.
1. Невелика ранка на шкірі; виразка, опух, чиряк. В Настусі серце ще трохи нило, як ниє болячка, котра вже гоїться (Н.-Лев., IV, 1956, 249); Роман терпіти не міг тих людей, які, гублячи гідність, вивертали напоказ кожну свою невдачу, мов старець болячку (Стельмах, І, 1962, 126).
◊ Бода́й на те́бе (на ньо́го) боля́чка, лайл. — хай тобі (йому) все лихе і недобре. Бодай на тебе трясця й болячка! (Н.-Лев., III, 1956, 285); Годи́ти, як (мов, немо́в, нена́че) [лихі́й] боля́чці кому — дуже догоджати кому-небудь. Енеєві так, як болячці… Годила пані всякий день (Котл., І, 1952, 78); — Ви з ним отак носитесь та годите йому, неначе тій болячці! (Мирний, IV, 1955, 356).
2. перен. Про що-небудь неприємне, важке. Тепер Гава почув.., що та бор иславська болячка починає швидко сходити з його душі і гоїтися (Фр., III, 1950, 23); // Вада. З позицій демократа Карпенко-Карий розкриває болячки капіталістичної дійсності (Укр. літ., 9, 1957, 83); Важко було з’ясувати причини прориву, розкрити болячки, що створили.. такий ганебний стан (Донч., І, 1956, 404).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 216.