БРОВА́, и́, ж.; мн. бро́ви, брів. Дугаста смужка волосся над очною ямкою. Михайло.. низько насува чорну шапку на чорні брови (Вовчок, І, 1955, 380); Дві чорні брови, мов дві чорні п’явки, повпивалися над очима (Мирний, II, 1954, 34); Очі пильні, блищать з-під густих розльотистит брів (Кучер, Зол. руки, 1948, 226).
◊ [І] брово́ю не веде́ (не моргне́, не здвигне́ і т. ін.);
Хоч би брово́ю моргну́в хто — байдуже комусь, не звертає ніякої уваги хтось. Говоримо було із мамою та згадуємо [Катрю], — батько слухає, — бровою не здвигне… (Вовчок, І, 1955, 232).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 237.