БУ́ЛЬКАТИ, ає, недок. Утворювати короткі й часті звуки під час виливання або витікання крізь вузький отвір, а також при кипінні (про рідину). Розмова стихла, чутно було тільки, як працювали молоді щелепа та булькало вино при наливанні у склянки (Коцюб., І, 1955, 200); В степу все було тихо й спокійно, тільки булькав куліш у казані та цвірчали коники (Тулуб, Людолови, І, 1957, 137); // перев. безос. Видавати звуки, схожі на ті, що утворюються нри переливанні або кипінні рідини. Десь в глибинах землі, наче в череві великої тварини, щось важко сопло, булькало (Кол., Терен.., 1959, 209); В грудях його [пілота] все зловісніше булькало, хрипіло. Рожева піна виступила на зубах (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 255.