БУРЧА́К, а́, ч. Дзюркотливий, стрімкий сютік води. — Я поки що шургну у бурчак та поплаваю (Вовчок, VI, 1956, 313); Навколо в бурчаках пінилась і клекотіла вода (Коз., Серце матері, 1947, 71); * У порівн. Ні, Марко не такий. Він, як бурчак, рвав би каміння, рив береги, з корінням вивертав би дерева (Коцюб., II, 1955, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 262.