БІЛЬМО́, а́, с.
1. Білувата пляма на роговій оболонці ока, яка спричиняється до сліпоти. На очах більма поробились (Котл., І, 1952, 104); Жан охоче.. почав оповідати, встромивши більма кудись в стіну, через стіл (Коцюб., II, 1955, 385); Він осліп і більмами не бачив, Як ідуть сусіди в партизани (Мал., І, 1956, 306);
* Образно. Як вони [шибки] гірко плачуть сьогодні.. По більмах вікна безупинно стікають сльози (Коцюб., II, 1955, 410); * У порівн. Над головою стояла сива мла, і крізь неї сліпим більмом дивилося жовте сонце (Панч, В дорозі, 1959, 47).
◊ Як (мов і т. ін.) більмо́ на о́ці [бу́ти] — бути на заваді, дратувати. Козаки ніколи не корилися панові, податків не платили, і тому Драчів хутір для Щеньковського був як більмо на оці (Панч, Гомон. Україна, 1954, 107).
2. звичайно мн. бі́льма, більм, зневажл. Те саме, що о́чі.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 186.