ВЕРТІ́ТИ, рчу́, рти́ш, недок., перех. і неперех. 1. Рухати, повертати в різні боки. Стриба Рябко, вертить хвостом, Неначе помелом (Г.-Арт., Байки.., 1958, 50); Став костоправ мені ладити ногу; вертів, вертів, так мов коваль кліщами (Барв., Опов.., 1902, 223); Вона ніяково вертіла в руках хлібину (Донч., III, 1956, 173); // Обертати навколо осі; крутити. Але ти [годинник] слухать не хотів, все стрілки чергою вертів (Щог., Поезії, 1958, 194).
◊ Верті́ти хвосто́м — те саме, що Крути́ти хвосто́м (див. крути́ти). Вертів, вертів хвостом бісів Супруненко, та й довертівся! (Мирний, III, 1954, 51); Як не верти́ [як не крути́] див. крути́ти.
2. перен., розм. Верховодити, розпоряджатися на свій розсуд. Василь колись вертів цілим повітом (Мирний, II, 1954, 147); // Повертати, спрямовувати справу, дію і т. ін. за власним бажанням. Не минулося ж і секретарям, що брали з писаря гроші та Левкове діло вертіли, як хотіли (Кв.-Осн., II, 1956, 304).
3. Свердлити, робити свердлом заглибини, отвори. — А нащо, татуню, вертите так скісно дірки? (Фр., IV, 1950, 331); Обережно підліз він до того місця, ліг горілиць. Тоді наставив свердло, почав вертіти (Гр., І, 1963, 256).
4. перен., діал. Бентежити, непокоїти. Тільки се одно мучить, і гризе, і вертить мою душу (Фр., III, 1950, 249); В душі його виколювалася.. думка: збутися тяжкого ворога, що вертів мозок, прошибав душу (Кобр., Вибр., 1954, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 333.