ВЕРХНЯ́К, а́, ч. 1. Верхнє жорно у млині.
2. Верхня частина гончарського круга, на якій формують посуд. Звичною рукою обмацував [Мамай] начиння: верхняк і спідняк, веретено і п’ятку (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 328).
3. Верхній шар грунту, скирти і т. ін. Трактор плазує в натузі, лемеші ріжуть густий верхняк (Горд., Дівчина.., 1954, 110).
4. Дека в струнному музичному інструменті (кобзі та ін.). Обмацавши ручку, спідняк та верхняк кобзи та протерши пальцем голосник од пилу.., повів [Остап] по всіх дванадцяти струнах зразу (Бурл., О. Вересай, 1959, 64).
5. діал. Металева кришка люльки. Чіпка одкрив верхняк, потяг люльку, — огонь осіяв сіни (Мирний, II, 1954, 226).
6. Взагалі верхня частина чого-небудь. Перший ряд ніс перед собою замість щита верхняк із стола (Фр., VI, 1951, 84); На порозі став Смик. Торкнувшись верхняка одвірок [одвірків], зняв кепку (Рудь, Гомін.., 1959, 47); Вдержують [покрівлю] широкі стальні верхняки секцій гідрофікованого кріплення (Наука.., 11, 1964, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 335.