ВЕСІ́ЛЛЯ, я, с. 1. Обряд одруження, а також святкування з цієї нагоди за звичаєм. Отож послав Михайло сватів; дівчата вже в дружки прибираються та міркують, яке-то весілля в Наталі буде (Вовчок, І, 1955, 96); Вона.. намагалась вгадати, в чийому дворі справляють весілля (Коцюб., II, 1955, 30); // Бенкет з нагоди одруження. Вони [дівчата] в моїх вінках ходять — і на весілля, і до кіно, і на танці (Ю. Янов., І, 1954, 43); Обіцяли бути гості і з сусіднього району, Погуляти на дозвіллі На колгоспному весіллі (Перв., II, 1958, 47).
Золоте́ весі́лля див. золоти́й; Справля́ти (спра́вити, гра́ти, зігра́ти, гуля́ти і т. ін.) весі́лля — святкувати одруження, виконуючи певні обряди; гуляти на бенкеті, вечірці з нагоди одруження. Старости заміняли хліб. Справили весілля (Коцюб., І, 1955, 77); Явдоха була вже заручена і тілько чекала осені, щоб весілля грати (Мирний, І, 1954, 61); Гарні в колгоспі дівчата, будем весілля гуляти (Забашта, Квіт.., 1960, 97); Срі́бне весі́лля див. срі́бний.
2. збірн., розм. Люди, присутні на святкуванні з нагоди одруження. Через село весілля йшло (Шевч., II, 1953, 94); З вулички по дорозі напроти на його вийшло весілля (Стор., I, 1957, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.