ВИБУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́БУТИ, уду, удеш; мин. ч. ви́був, була, ло; мн. ви́були; док. 1. неперех. Виходити з числа наявних, залишати місце роботи, перебування, проживання і т. ін. Члени ВЛКСМ, прийняті в КПРС, вибувають з комсомолу з моменту вступу їх у партію, якщо вони не займають керівних постів у комсомольських організаціях (Статут КПРС, 1961, 27); Ранком наша військова частина вибула з Львова (Жур., Вечір.., 1958, 255).
Вибува́ти (ви́бути) з ла́ду див. лад.
2. перех. і неперех. Жити, перебувати, працювати де-небудь певний час. — Три роки вибув я на каторзі турецькій, прикований до місця (Гр., І, 1963, 345); — Вам треба вибути [на курорті] належний час. Навіть, коли ви вже здоровий (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 357.