ВИГРАВА́ТИ, виграю́, виграє́ш і заст. виграва́ю, виграва́єш, недок., ВИ́ГРАТИ, аю, аєш, док. 1. перех. і неперех. Здобувати, одержувати що-небудь завдяки певній грі, при розігруванні лотереї і т. ін. — І нащо ти граєш в карти, коли ти більше програєш, ніж виграєш? — спитала вона (Н.-Лев., І, 1956, 380); Всі сидять і грають в карти, Тільки Клара виграє (Л. Укр., IV, 1954, 155); [Юхим:] А ви не грали? [Харитон:] Та я ж виграв! Аж тринадцять копійок виграв… (Кроп., II, 1958, 45); В павільйоні ревла корова, яку можна було виграти в лотерею за десять копійок (Смолич, II, 1958, 114).
2. перех. і неперех. Добиватися перемоги, позитивного результату в чому-небудь. Вітчизно, земле многосила, ти виграєш останній бій (Гонч., Вибр., 1959, 161); [Старшина:] Я Казюку й сам добре знаю, не одну справу з ним виграв! (К.-Карий, I, 1960, 41); — І тобі не шкода, що ти не виграла в жоднім змаганні? (Ів., Вел. очі, 1956, 88); // Добиватися певної економії у чому-небудь. Щоб виграти кілька секунд і тим часом зосередитись, Ніна потяглась рукою за зошитом (Донч., V, 1957, 446); Вона глянула назад, щоб побачити, скільки метрів виграла на цьому маневрі (Смолич, І, 1958, 98).
◊ Виграва́ти (ви́грати) час — вкладатися в коротший відрізок часу, ніж потрібно; діставати перевагу в часі. Розробляючи перспективний план розвитку економіки країни, партія виходить з необхідності виграти час в мирному економічному змаганні з найбільш розвинутими капіталістичними країнами (Ком. Укр., 1, 1959. 2); Він [ворог] виграв деякий час, поки Андрій та Михайло зупинилися біля свого товариша перевести дух і глянути, що з ним (Трубл., І, 1955, 127).
3. неперех. Одержувати якусь перевагу, ставати кращим. Кофта була обшита малиновим оксамитом, при котрому дуже вигравав її смуглявий вид та темні виразні очі (Н.-Лев., IV, 1956, 66); — Коли [наукову працю] опрацювати, так би мовити, художньо, вона тільки виграє від цього (Ле, Міжгір’я, 1953, 480).
4. тільки недок., перех. і неперех. Грати на музичному інструменті щось; грати певний час. І військо, як море, З знаменами, з бунчугами З лугу виступало Та на трубах вигравало (Шевч., II, 1953, 137); Вона хутко відкрила кришку [піаніно], вдарила кілька акордів, потім, захопившись, вигравала легеньку прелюдію (Досв., Вибр., 1959, 233).
5. тільки недок., неперех., перен. Рухатися в різних напрямках енергійно, грайливо (про риб, комах і т. ін.). — Піду над воду, спущуся над саму річку, полюбуюся як риба виграє.., — думає Христя (Мирний, III, 1954, 242); Бджоли вигравали проти сонця (Кучер, Чорноморці, 1956, 361); // Гарцювати на коні. Вигравали козаки на конях, мов хвилі на морі (Н.-Лев., І, 1956, 457); // Рухатися дуже швидко, в різних напрямах, бушувати (про вітер, хвилі і т. ін.). Вітер віє-виграває (Гл., Вибр., 1957, 155); Коли глянути на схід, то далеко бурхливими хвилями вигравала безкрая поверхня моря (Чорн., Визвол. земля, 1959, 160).
6. тільки недок., неперех., перен. Перебувати в діяльному, збудженому стані. Виграє у м’язах сила, Ідемо плече в плече (Бичко, Вогнище, 1959, 269).
7. тільки недок. неперех., перен. Переливатися барвами. Сніжок під ногами поскрипує.. А як він виграє на світлі всіма барвами! (Кол., Терен.., 1959, 186); Багато прибрана вітрина вигравала блиском золота, жаринками коштовних камінців, тьмяним полиском срібла й дзеркальним світлом нікелю (Кучер, Прощай.., 1957, 11); // Блищати, сяяти, відбиваючись у чомусь. Місяць виграв на темних шибках вікон (Мирний, І, 1954, 62); // Виділятися яскравим кольором, кольорами. — Уже… Защебетала, — милуючись дружиною, на щоках якої вигравав здобутий біля печі рум’янець, добродушно промовив Горбатюк (Руд., Остання шабля, 1959, 98); Мальований комин вигравав усіма фарбами (Кач., Вибр., 1947, 94); // Освітлювати рухливими плямами (про проміння, світло). Воно [сонце] вигравало райдужними зайчиками на стінах (Мокр., Острів.., 1961, 3); // Перебувати в русі, робитися більш або менш виразним. На її обличчі вигравала щаслива посмішка (Досв., Гюлле, 1961, 129); Від кожного поруху під жупаном йому вигравали тугі м’язи (Панч, III, 1956, 34).
8. Те саме, що виграва́тися 1. Пиво виграє (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 378.