ВИ́ДИХАТИСЯ див. видиха́тися.
ВИДИХА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся. недок., ВИ́ДИХАТИСЯ, аюся, аєшся і рідко ВИ́ДИХНУТИСЯ, нуся, нешся, док. 1. Вивітрюючись, випаровуючись, втрачати запах, смак, міцність. Накурила [Галя] ладаном кріпко і заперла хату, щоб не видихалося (Кв.-Осн., II, 1956, 320); * Образно. — Бо в вас, городян, нема вже народної сільської поезії. В вас це все вже видихалось, — сказав Радюк (Н.-Лев., І, 1956, 611).
2. перен. Втрачати силу, слабшати. Ворог напружується до останнього.., цим удаючи, нібито він іще й не починав видихатись (Тич., III, 1957, 160); — Ощаджуйте свої сили, а то видихнетесь на дрібне, — а коли дійде, слухайте, до істотного, то чим будете горлати? (Вільде, Сестри.., 1958, 475); // Втрачати наснагу, енергію, здатність до чого-небудь. З двох книг свій шлях [поет] почав. А потім видихався весь І років три мовчав (Дор., Літа.., 1957, 182); — А може, інший зумів би виліпити Меланію? — раптом майнуло жорстоке припущення.. — Може я просто видихався або в чомусь помиляюсь? (Гончар, І, 1954, 499).
3. тільки недок. Пас. до видиха́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 387.