ВИ́КИДАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Викинути все за кілька разів. Василина викидала з мішка свою одежу, взяла одну спідницю й розгорнула (Н.-Лев., II, 1956, 103); Після того, коли я викидав усі папери, охоплені полум’ям, залишалася порожня шафа (Сміл., Сашко, 1957, 202).
2. Випустити, утворити при рості один за одним, неодночасно (колосся, пуп’янки, листя і т. ін.). Крізь каміння та землю пробились сальвії та гвоздики, викидали бутони, зацвіли червоно, краплинами гарячої крові розсипавшись по землі (Збан., Між.. людьми, 1955, 93).
ВИКИДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́КИНУТИ, ну, неш, док., перех. 1. Кидати що-небудь звідкись, зсередини чогось назовні або геть. Десяцькі! Шукайте скрізь, викидайте усе на улицю, бийте, ламайте, шарте всюди (Кв.-Осн., II, 1956, 303); Учитель обома руками викидає з нього [кошика] якісь пакунки (Донч., І, 1956, 104); Зразу й не розбереш, що добре, а що, вибачайте, годиться в сміття викинути (Вовчок, I, 1955, 75); // Кидати звідкись на щось. Річка шумить і викидає колоди на берег сердито (Мур., Бук. повість, 1959, 4); Копронідос вийняв портмоне й викинув два червінці на стіл (Н.-Лев., III, 1956, 394).
2. перен., розм. Виганяти кого-небудь, примушувати залишити приміщення, роботу і т. ін. Вона [мати] мене била малого, вона мене серед зими на шлях викидала (Мирний, II, 1954, 56); Не приховувала [Ельвіра] навіть того, що директори театру викидали її одними дверима, а вона вдиралася іншими, щоб тільки добитися свого (Вільде, Винен.., 1959, 53); У мене нема чим заплатити. Ще викинуть з готелю (Коцюб., III, 1956, 163); А тут з доручення Самойловички викинув його [Андрія] барон із винокурні (Крот., Сини.., 1948, 18).
◊ Викида́ти (ви́кинути) з голови́ (з се́рця і т. ін.) кого, що — забувати, не думати про кого-, що-небудь. Ні, козаче! викинь із голови, щоб відсіля втекти (Кв.-Осн., II, 1956, 114); В якій справі вона зайшла до Саїда, викинувши його з свого серця? (Ле, Міжгір’я, 1953, 214); Викида́ти (ви́кинути) на ву́лицю кого: а) позбавляти житла. Суд відсудив на користь Генріха стару Глущукову хату і шматок поля.. Старого й немічного Северина Глущука Генріх викинув на вулицю (Чорн., Визвол. земля, 1959, 45); б) звільняючи з роботи, кидати напризволяще. А молодий [пан] — навпаки: і не кричить, і не лає: все тихо та мирно, а дивись — уже й викинув на вулицю (Мирний, III, 1954, 189).
3. перен., розм. Виключати, випускати з тексту; викреслювати. Недавно дістав я з цензури свій збірник. Тяжко покалічила його цензура, багато зовсім викинула (Коцюб., III, 1956, 261).
◊ З пі́сні сло́ва не ви́кинеш (не викида́ють) — наявного факту не обминеш. Хотілося, щоб у Тасі була інша мати, але з пісні слова не викинеш (Дмит., Розлука, 1957, 18); Правда, грубувато вийшло, але з пісні слова не викидають. Ми по-робочому сказали… (Кучер, Чорноморці, 1956, 147).
4. перен., розм. Витрачати марно гроші. — То на дурний кавалок пасовиська вам не жаль викидати тисячі (Фр., VII, 1951, 255); [Анзорге:] Три таляри я мушу викинути на податок за хату, один таляр на податок за землю (Л. Укр., IV, 1954, 218).
5. Випускати, утворювати при рості колосся, пуп’янки і т. ін. Ячмінь почав колос викидати (Барв., Онов.., 1902, 146); Вже прокинувся і дуб-зимовик, викинувши тендітні жовтаво-зелені листочки (Цюпа, Три явори, 1958, 18).
6. Піднімати різким рухом (руки, ноги, якийсь предмет). Тоді ну військо муштрувати, Учить мушкетний артикул, Вперед як ногу викидати (Котл., І, 1952, 190); Він біг, пригинаючись, широко викидаючи ноги (Кучер, Чорноморці, 1956, 132); Раптом викинула [Ольга] свої тоненькі руки з широких рукавів халата (Кол., Терен.., 1959, 138); І раптом з усього бігу він зупинився, вкляк на місці, стрибнувши в найближчу воронку, викинув автомат вперед (Гончар, І, 1954, 346); // Виставляти або піднімати на висоту (знак, прапор і т. ін.). [Настя:] Вони [запоріжці] швидко будуть тут. Я обіцяла їм викинути на березі знак, як вже буде все готово (Н.-Лев., II, 1956, 456); І ось, викинувши прапори союзників біля політехнічного інституту, походжали озброєні американською зброєю люди, зодягнені в костюми напіввійськового крою (Цюпа, Назустріч.., 1958, 275); // перен. Проголошувати. — Ти розумієш, що ми йдемо до безкласового суспільства. А тут мечеть, мулла. Чи на те Ленін викинув гасло! (Ле, Міжгір’я, 1953, 260).
7. Випускати з себе, вивергати. На найближчому від нього [озера] горбі час від часу починали бити невеличкі джерела, викидаючи нафту (Трубл., I, 1955, 477); Грязьові вулкани Керченського півострова викидають значні маси газових рідких і твердих продуктів (Геол. Укр., 1959, 658); // розм. Блювати. Не змогла випити Хівря — викинула… Криком кричить, духу пускається!.. (Мирний, IV, 1955, 223); А Іван, як викинув із себе борщ.., то взяв стогнати (Март., Тв., 1954, 37).
8. розм. Передчасно родити, мати викидень.
9. розм. Випускати товар на ринок або виставляти його в магазині для продажу. Америка, Вест-Індія, Аргентіна і Манітоба, як правило, на зовнішні ринки викидають хліб не восени, а пізніше, — вони не квапляться, бо мають час вичікувати високі ціни (Стельмах, І, 1962, 370).
◊ Викида́ти (ви́кинути) колі́нце (колі́нця, ко́ника, ге́дзика, ге́дзики і т. ін.) — робити щось незвичайне, несподіване. Ті дурні дівчиська здатні викидати які завгодно колінця від ревнощів (Коз., Сальвія, 1959, 177); Його послали на пенсію.., а він викинув такого коника, що й двадцятилітньому парубійкові пробачати годі (Руд., Остання шабля, 1959, 282).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 405.