ВИКО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́КОЛОТИ, лю, леш, док., перех. 1. Колючи, пробивати що-небудь чимсь гострим, якимсь вістрям. — Ой лишечко! Виколола проклята зміюка мені око! — заплакала Кайдашиха (Н.-Лев., II, 1956, 363).
◊ [Те́мно,] хоч о́ко ви́коли — дуже темно, цілковита темрява. [Овлур:] Хоч око виколи! Не видно! Ніч Мов сажа чорна (Фр., IX, 1952, 227).
2. Колючи чим-небудь гострим, наносити знаки, літери, візерунки і т. ін. Вправно орудуючи шприцями, есесівки виколювали кожній жінці татуйований номер — п’ять чисел (Хижняк, Тамара, 1959, 167).
3. тільки док. Заколоти, вбити всіх. Коли б свині роги, то б цілий світ виколола (Номис, 1864, № 3827).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 410.