ВИМІ́РЮВАТИ, юю, юєш і ВИМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́МІРЯТИ, яю, яєш і рідко ВИ́МІРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Визначати величину чого-небудь, міряючи, порівнюючи її з одиницею виміру, застосовуючи спеціальні прилади або якусь мірку. Дід Йосип давав лад, вказував жінкам, які балки витягати із згарища, вимірював метром довжину (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 7); Як завжди, Володя .. сушив посуд, підігрівав розчини, вимірював температуру сумішей (Донч., III, 1956, 331); Виміряє [Огей] папіряною стрічечкою деякі камінці (Досв., Вибр., 1959, 272); Чим ти виміриш ту безмірну пустиню, що зоветься світом? (Мирний, IV, 1955, 323); Виміряти ліс — не така вже й проста справа (Стельмах, Хліб.., 1959, 263).
Вимі́рювати (ви́міря́ти) на о́ко (очи́ма) — визначати величину чого-небудь приблизно, без спеціального вимірювання. Раз по раз він замовкав і, завмерши, дивився в простір, наче вимірював на око швидкість корабля (Трубл., II, 1955, 261).
◊ Вимі́рювати (ви́міря́ти) по́глядом (очи́ма) кого — дивитися погордливо на кого-небудь. — Опудало! — гукає Микита. — Батькові чоботи взув! Еле-ле-ле! А я виміряв його спокійним поглядом і кажу: — Слухай: рип-рип!.. (Багмут, Опов., 1959, 6).
2. перен., розм. Проходити, проїжджати по всій дорозі; обходжувати, об’їжджати що-небудь скрізь. — У Царгороді, — гомоніли купці, що не раз за своє життя виміряли шлях до Константинополя, — з ними не торгують (Скл., Святослав, 1959, 40); Проблукавши з півгодини по своїй кімнаті і вимірявши її вздовж і впоперек, Сахно вирішила вийти в сад прохолодитися (Смолич, І, 1958, 77).
3. тільки ви́мірити, діал. Націлитися. Я швидко вхопився за револьвера і вимірив у неї (Ірчан, II, 1958, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 432.