ВИПЛИ́ГУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПЛИГНУТИ, ну, неш, док. 1. Стрибаючи, вибиратися звідки-небудь, з чогось або з’являтися десь. Чорні потвори [дельфіни], мов виводок чортів, виплигують з глибини (Коцюб., І, 1955, 289); Спалахували на очах [танки], потрапивши під нещадний вогонь, виплигували танкісти, охоплені полум’ям (Ю. Янов., Мир, 1956, 203); Не доїжджаючи до своєї станції, Яшко на ходу виплигнув (Головко, І, 1957, 172); Він метеором пролетів вулицю, виплигнув на галявину і опинився біля свого літака (Рибак, Що сталося.., 1947, 28); // Стрибаючи, вибиратися вгору на що-небудь. Часом виплигувала на верх [хаток], на покрівлю прудка коза, щипала травицю або стояла, піднявши вгору мордочку з борідкою (Н.-Лев., І, 1956, 50).
2. Плигати раз у раз; плигати протягом певного часу. Грає Вихтір [на гармошці] натхненно, з душею. Відкине трохи назад голову, вигне груди, а пальцями, пальцями що виробляє!.. Здається тобі, що то молодесенькі чортенята виплигують та вибрикують по блискучих гудзиках (Тют., Вир, 1964, 208); Вже й вирядилась [дівчинка], вже ладна хоч і цілий вечір виплигувати та веселитись — як же, Новий рік прийшов! (Збан., Курил. о-ви, 1963, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 454.