ВИПОВІДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ПОВІСТИ, ім, іси, док., перех. 1. розм. Висловлювати, звіряти що-небудь комусь. До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 23); Крутояр замислився. Виповісти думки, які тіснилися в його голові, було не так легко (Собко, Біле полум’я, 1952, 31).
2. діал. Відмовляти в чому-небудь. — А що, якби ви зараз, нині ще всім виповіли помешкання (Фр., V, 1951, 432).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 456.