ВИРАЧКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́РАЧКУВАТИ, ую, уєш, док., розм. 1. неперех. Вилазити рачки звідки-небудь, кудись. У скупім передранковім світанні гетьман ледве побачив, як вирачковував той [чоловік] з тісного запічка (Ле, Наливайко, 1957, 320); З хати, двері в яку були прочинені, вирачкувало замурзане по самісінькі вуха дитинча (М. Ол., Леся, 1960, 84).
2. тільки док., перех. Облазити рачки шо-небудь. Як упущу починок і нема нікого… Іноді всю хату вирачкую (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 467.