ВИРУ́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́РУЛИТИ, лю, лиш, док., перех. і неперех. Виводити літак (зрідка автомобіль) по землі у певне місце. Механіки, підтримуючи за площину, вирулювали машину для зльоту (Ле, В снопі.., 1960, 263); — Начальству ніколи не вгодиш… — скрушно думав шофер, вирулюючи машину на магістраль (Ряб., Жайворонки, 1957, 18); // Рухаючись по землі, виїжджати у певне місце для зльоту або для стоянки після посадки (про літаки). Задиханий, спітнілий, підбіг [Максим] до каси аеродрому саме в ту хвилину, коли літак вирулював на стартову доріжку (Ткач, Арена, 1960, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 477.