ВИСКУ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́СКУБАТИ, аю, аєш і ВИ́СКУБТИ, бу, беш; мин. ч. ви́скуб, ла, ло; док., перех. Смикаючи, скубучи, виривати що-небудь (пір’я, волосся, траву і т. ін.). Знов усі сидять мовчуном. Тільки й чути шелест, як вискубують пір’їночки з пташок (Крим., Вибр., 1965, 409); А біля нього [бійця] стояв вірний кінь і спокійно вискубував придорожню траву (Шиян, Гроза.., 1956, 277); [Кукса:] Кого ж тепер лаять, кого бить? Дайте мені його, я йому все волосся вискубу! (Кроп., І, 1958, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 488.