ВИ́СОКО, рідше поет. ВИСО́КО. Присл. до висо́кий. Сонце високо стояло на небі (Н.-Лев., II, 1956, 212); [Ономай:] Я соромливість високо поважаю (Л. Укр., II, 1951, 284); Ревуть бики, хтось верещить високо (Бажан, I, 1946, 227).
◊ Ви́соко нести́ (трима́ти) го́лову — триматися, поводитися гордо, з почуттям власної гідності. Біля воріт фабрики товчуться люди.. Вони лагідно зазирають у вічі всім, хто впевнено ходить, хто твердо ставить ногу і високо несе голову: то, мабуть, хазяї, службовці (Ю. Янов., II, 1958, 35); Тепер вона, йдучи вулицею, високо, як і раніше, тримала голову в білій беретці, охоче зустрічала погляди знайомих (Гончар, IV, 1960, 70); Ви́соко нести́ся — зазнаватися, поводитися зарозуміло. [Ясь:] Не можу ж я з хлопами запанібрата бути: Я шляхтич. [Наталія:] Ой, як високо ти з своїм шляхетством несешся! (Гр., II, 1963, 534); [Марина:] Високо несешся [Прокіп], диви [дивися], щоб не упав (Корн., II, 1955, 112).
ВИСОКО… Перша частина складних слів: 1) що відповідає слову висо́кий у 1 знач., напр.: високоно́гий, високоро́слий, високосте́блий, високосто́вбурний; 2) що відповідає за знач. словам дуже, у вищій мірі: високоавторите́тний, високомеханізо́ваний, високопоети́чний, високопожи́вний, високорозви́нений, високосо́ртний, високоталанови́тий, високоурочи́стий, високохудо́жній, високочасто́тний; 3) у дореволюційному титулуванні чинів вищих рангів (у сполуч. із займ. ваше, його, її, їх): високоблагоро́діє, високопревосходи́тельство, високопреосвяще́нство і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 493 - 494.