ВИШТО́ВХУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ШТОВХАТИ, аю, аєш, док., перех. Штовхаючи, примушувати кого-небудь вийти звідкись або кудись. Директор власноручно виштовхує Дарку за двері (Вільде, Повнол. діти, 1960, 196); Пана й осавула хлопці виштовхали на ганок (Кучер, Пов. і опов., 1949, 43); // Поштовхами витискати, викидати що-небудь звідкись. Море виштовхувало на землю шматки криги (Ю. Янов., I, 1954, 264); Спочатку спробували просто заткнути трубу гострим кінцем [колоди], але вода виштовхувала затичку з такою силою, що вона мало не вирвалася з рук (Голов., Тополя.., 1965, 69); * Образно. — Відпустки тобі чекати ще довго, дівчино, — по одному, роздільно виштовхувала [Ліна] з себе слова (Коз., Сальвія, 1959, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 544.