ВИШТРИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ШТРИКАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. Виколювати, вибивати (звичайно про очі). — Та що ти мені отеє, пане писарю, тикаєш у вічі? Чи їх виштрикати хочеш, чи що? (Кв.-Осн., II, 1956, 160); * Образно. Незважаючи ні на втому, що валила з сідел, ні на темряву, що мокрим галуззям виштрикувала хлопцям очі, всі були сповнені пориву й рішучості будь-що пробитись до Києва (Гончар, II, 1959, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 545.