ВИЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЇСТИ, їм, їси, док., перех. 1. З’їдати вміст або внутрішню частину чого-небудь. Не в такому горщику наварювали, та виїдали (Вовчок, VI, 1956, 260); В Джериній хаті.. цілий день.. пили [гості] та закушували.. виїли цілу діжечку солоних огірків (Н.-Лев., II, 1956, 182); — Кавун — то наш піт і наша праця, а він вибере.. якнайбільшого, хряп об коліно, середину виїсть, а решту в бур’ян (Тют., Вир, 1964, 35); Йому належало виїсти третину казанка, а він сягнув за половину (Збан., Курил. о-ви, 1963, 58); // З’їдати все, не залишаючи нічого. Було там усього і поїсти, і попити, так те все вже випили і виїли, а пити ще хочеться (Мирний, V, 1955, 325); Так і Іван: виїв борщ та й віддихується (Март., Тв., 1954, 37).
2. З’їдаючи частину чого-небудь, робити отвір, дірку, заглибину. Він [жук] живиться листям, виїдаючи в листових пластинках маленькі дірочки (Шкідн. поля.., 1949, 86).
3. Подразнювати (оболонку ока). Митриха топила в печі. Диму напхалося повна хата, і вона все втирала сльози. Дим очі виїдав (Стеф., I, 1949, 48); // безос. Дим клубочився під стелею темною хмарою. Виїдало очі. Захоплювало дух (Тулуб, Людолови, I, 1957, 110).
◊ Виїда́ти о́чі — в’їдливо дорікати кому-небудь, лаяти когось. [Варка:] Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?.. (Кроп., II, 1958, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 401.