ВНУ́ЧЧИН (ОНУ́ЧЧИН, рідко УНУ́ЧЧИН), а, е. Належний онуці. — Не дам! То не моє, то внуччине (Коцюб., І, 1955, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 711.