ВОЛОСІ́НЬ, і, ж. 1. Те саме, що волоси́на. Над засохлим мулом.. ще й кінську волосінь, як антену, наплутано, — тією волосінню ластівка малят своїх прив’язує, щоб не повипадали з гнізда (Гончар, Тронка, 1963, 40); * Образно. Через просіку перелетіла довга сива волосінь павутини (Донч., IV, 1957, 42).
2. збірн. Те саме, що во́лос 3. Вуси в його стриміли над губою, ніби щітка з товстої волосіні (Н.-Лев., IV, 1956, 41); Береться кінський хвіст, згониться ним поверх води, то.. ропа набирається на волосінь, а з неї рукою зсувається до коновки (Фр., VIII, 1952, 348); // Довгі волосинки овечої вовни, з яких прядуть тонкі вовняні нитки. В мене плахта з волосіні (Сл. Гр.).
3. Прив’язана до вудлища довга міцна нитка (з волосин коня, шовку, капрону і т. ін.), на кінці якої прикріплений риболовецький гачок. Запускали волосінь в глибину; і коли риба клювала, волосінь билась на пальці, як живчик (Коцюб., II, 1955, 300); А волосінь у мене у двадцять волосин, та ще з якого жеребця! (Вишня, ІІ, 1956, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 731.