ВОРКІТЛИ́ВИЙ, рідко ВОРКОТЛИ́ВИЙ, а, е. Який має схильність воркотати (в 3, 4 знач.). Тепер навіть воркотливий воротар.. задоволено посміхався (Тулуб, Людолови, II, 1957, 77); Воркітлива людина; // Який виражає незадоволення. Директор.. перейшов з пискливого крику на воркітливе бубоніння (Збан., Мор. чайка, 1959, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 738.