ВТИСКА́ТИ 1 (УТИСКА́ТИ), а́ю, а́єш і ВТИ́СКУВАТИ (УТИ́СКУВАТИ), ую, уєш, недок., ВТИ́СНУТИ (УТИ́СНУТИ), вти́сну, вти́снеш; мин. ч. вти́снув, вти́снула, ло і втис, вти́сла, ло; док., перех. 1. у що. Натискаючи з силою, вдавлювати, заглиблювати щось. Перед її заплющеними очима і далі кружляла земля, тому дівчина, втискаючи руки в сніг, ще боялася звестися на ноги (Стельмах, І, 1962, 62); І втиснули свій перший слід колеса В іще вологі та грузькі луги (Бажан, Вибр., 1940, 94); Я втис у теплі боки [коня] остроги (Рильський, І, 1956, 148); // Із зусиллям уводити, випхати, поміщати кого-, що-небудь у щілину, у тісне місце. Дістає обмотаний плащ-палаткою автомат, втискає диск (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 592); Швидко втиснувши Максима в машину, Платон Пилипович хряпнув дверцятами, кинувши коротко шоферу: — До "Кукушки" (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 136).
◊ Вти́снути но́са в що — безцеремонне втрутитися в якусь справу. А Солов’їха і свого носа туди таки втисла: без неї, бачте, ніде вода не освятиться (Н.-Лев., II, 1956, 14).
2. перев. док. Непомітно або насильно дати щось кому-небудь у руки; всунути. Користуючись хвилиною, втиснула [пані Антоніна] йому в руку такий жмут паперу, що він не знав, куди його сховати (Коцюб., І, 1955, 412); Віра втиснула у шершаву долоню старої заздалегідь наготовлені гроші (Шиян, Баланда, 1957, 187).
ВТИСКА́ТИ2 див. утиска́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 773.