ВЧОРА́ШНІЙ (УЧОРА́ШНІЙ), я, є. Який був, відбувався, виготовлявся і т. ін. учора. Де була яка калюжка після учорашнього дощику, не забарилася висохнути (Кв.-Осн., II, 1956, 225); В цілому домі всі ще спали після великої вчорашньої праці та біганини (Н.-Лев., III, 1956, 74); Служник приніс меду й учорашнього холодного м’яса, перекусили трохи (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 409); // Який був, стався, відбувався в недалекому минулому, не так давно. Чи то давнє яке лихо Прокинулось в хаті? Чи вчорашнє, задавлене Знов поворушилось? (Шевч., І, 1951, 312); // у знач. ім. вчора́шне, нього, с. Те, що відбувалося вчора. — Невже ж то сон був? — думала Христя, згадуючи про вчорашнє. — Мабуть, що сон (Мирний, III, 1954, 307).
◊ Шука́ти вчора́шнього дня — витрачати час на шукання того, чого вже не можна знайти, що не існує. Нестір усе ще наминався, застрявши в своєму курені, шукаючи між торбами вчорашнього дня (Гончар, Таврія.., 1957, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 793.