ВІДВОРО́Т, ВІДВОРІ́Т, ро́ту, ч. 1. діал. Відступ. Відворот монголів швидко перемінився на .. безладну втіканину (Фр., VI, 1951, 84); Печеніги.. збагнули дуже швидко, що по тому боці Стугни нема вже вартових та що Олешич ладиться до відвороту, а не до нападу (Оп., Іду.., 1958, 331).
2. заст. За повір’ям — викликання за допомогою чарів почуття неприязні, огиди до когось, а також зілля, яке використовується для цього. — Та мені й не треба [привороту], — лицемірно мовила Екбаль і навіть позіхнула трошки при тому, — мені вже скоріш відворіт потрібен (Л. Укр., III, 1952, 714).
3. рідко. Те саме, що зако́т. Гаркуша прибігав з контори, з годину топтався у корівнику в своїх білих, з одворотами, валянках (Ряб., Золототисячник, 1948, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 567.