ВІДГРИЗА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДГРИ́ЗТИСЯ, зу́ся, зе́шся, док. 1. Гризучи, звільнятися від прив’язі. Хоч прив’яжи, то одгризеться (Номис, 1864, № 3333).
2. Кусаючись, захищатися (про тварин). Вовк відгризався від собак; * Образно. — Взяти фортецю голими руками — це фантазія. Ворог зубами відгризатиметься в кожному закутку (Ле, Міжгір’я, 1953, 541).
3. перен., розм. Захищаючись, на чию-небудь лайку відповідати лайкою. Солоха ж сама не знала, за що її лають, проклинають і то одгризалася, то одмовчу-валася (Мирний, І, 1954, 63); // Захищатися від присікування, причіпок. Вона… відгризається від докорів старої свекрухи (Фр., XVI, 1955, 165); В пізню ніч Зіна, Вася і "той" сміялися вдоволено над Климом. А Клим відгризався (Ірчан, II, 1958, 19); Як напало на мене сім зарічанок, а я сама, то насилу відгризлась (Номис, 1864, № 3343); Найперше до Масі вчепилась: — то ти, каже, вкрала [гроші]? — Та ця не далась: зараз відгризлася (Свидн., Люборацькі, 1955, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 572.