ВІДКО́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВІДКОЛО́ТИСЯ, олю́ся, о́лешся, док. 1. Тріскаючи, відокремлюватися, відпадати від чого-небудь. Як частина сухаря як-небудь одколювалася, то дід дуже довго кутуляв [жував] її у роті, перекидаючи з одного боку на другий (Мирний, І, 1954, 165); В дошках і деталях серцевинна трубка завжди має тріщини, а іноді, висихаючи, відколюється і випадає (Стол.-буд. справа, 1957, 10); Досить було цій одній крижині одколотись, рушити, загинути, як прокидається, приходить у рух все громаддя криг (Скл., Святослав, 1959, 87); Слідом гунула, одколовшись від берега, велика брила рудої землі (Кол., Терен.., 1959, 38).
2. перен. Пориваючи з ким-небудь стосунки, віддалятися; виходити з якої-небудь групи, гурту, об’єднання тощо. Питання про ліквідаторство є лише частина питання про безпартійних реформістів, що відколюються від марксизму (Ленін, 19, 1950, 308); Довго тримати страйк було трудно, жар проходив, велика група одкололась, розпочала заняття (Вас., IV, 1960, 41); // Залишати кого-, що-небудь, відходити від когось. Почувала себе такою чужою, такою самотньою дуже, наче враз одкололась од світу цілого (Коцюб., II, 1955, 297); Коли трохи згодом, обравши зручний момент, він одколовся від гурту і попрямував до своєї кімнати, його відсутності так ніхто й не завважив (Гур., Життя.., 1954, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 593.