ВІДЛЕ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДЛЕ́ЖАТИ, жу, жиш, док., перех. 1. також без додатка. Лежати протягом певного часу, лікуючи якусь хворобу, рану і т. ін. Бився [Погиба] з денікінцями і червоними, відлежував тиф у хуторян (Стельмах, II, 1962, 50); Довелося тоді старому Кухті класти на віз ще один клунок ячменю, а Северкові — тиждень відлежувати на печі в гарячці (Іщук, Вербівчани, 1961, 8).
2. тільки док. Лежачи довго й незручно, викликати оніміння, пошкодження частини тіла. — Раніше, дівко, не могла прийти, чи, може, ноги на печі відлежала? (Стельмах, Хліб.., 1959, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 600.