ВІДМАГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВІДМОГТИ́СЯ, о́жуся, о́жешся; мин. ч. відмі́гся, могла́ся, ло́ся; док. 1. Відмовлятися від якоїсь дії, думки; не погоджуватися з чим-небудь. А проте все-таки не одмагаюся, що літературне діло — наше перше діло (Мирний, V, 1955, 358); Зоня довго відмагалася, потім згодилася так говорити (Л. Укр., III, 1952, 656); — Стала я відмагатися, а він і слухати не хоче, вже тягне з зятем лантухи десь із-за хліва (Гончар, Таврія.., 1957, 439); Як прийшов час іти до Грицька на читання, почулася, що не може йти.. Одмоглася тим, що болить голова, і лишилася вдома (Гр., II, 1963, 399); — Петро Іванович казав, що його зараз одвезуть [у лікарню].., — спробував одмогтися лікар (Л. Янов., І, 1959, 110); // Чинити опір комусь. Леонід все міцніше притискав до себе дівчину, і вона, не одмагаючись, тепло линула до його плеча (Гончар, Земля.., 1947, 70).
2. Позбуватися кого-, чого-небудь. Він од усякої кари відможеться, як оте прокаже (Барв., Опов.., 1902, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 604.