ВІДМЕЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДМЕЖУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. 1. Відокремлювати собі межею ділянку землі тощо від сусідніх ділянок. Глоба одмежував собі ще чимало землі біля озера (Стор., І, 1957, 238); Все громада програвала… Пан вже ліс відмежував (Фр., X, 1954, 246); // Відокремлювати собою щось від чогось. Не ворожі, а дружні кордони відмежовують нашу землю від земель сусідських (Рильський, III, 1955, 51); Дерев’яна пофарбована арка .. відмежовувала парк від вулиці (А.-Дав., За ширмою, 1963, 153).
2. перен. Відділяти одне явище, поняття від інших. Звичайно, треба вміти відмежовувати істотне від наносного (Ком. Укр., 9, 1966, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 605.