ВІДСА́ПУВАТИ 1, ую, уєш, недок., ВІДСАПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Віддихувати, переводити подих після важкого фізичного чи нервового напруження; важко дихати від недостачі повітря тощо. — Самі мов неживі попадали на ті оберемки та й відсапуємо так, що аж язики повивішували (Фр., І, 1955, 373); Втомлена Катерина прихиляється своєю торбою до берези, захекано відсапує (Стельмах, Хліб.., 1959, 303); Ломачевський впав на холодний камінь і не міг одсапнути (Н.-Лев., III, 1956, 128); — Хо! — тяжко відсапнув він (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 73).
ВІДСА́ПУВАТИ2, ую, уєш, недок., ВІДСАПА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. 1. Сапанням відробляти борг. Дайте на подать п’ять карбованців, я вам, пане, з дітьми відсапаю (Сл. Гр.).
2. тільки док. Закінчити сапати. Я вже своє відсапав.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 634.