ВІДСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВІДСТОЯ́ТИ, ою́, ої́ш, док., перех. 1. Простоювати на ногах певний час, виконуючи якусь роботу. Відстояти вахту; // Стоячи, бути присутнім до кінця чого-небудь. Побравсь [Павло] до церкви, одстояв службу (Вовчок. І, 1955, 164).
Відстоя́ти но́ги — втомити ноги довгим стоянням. — Сідайте, бо ноги відстоїте (Барв., Опов.., 1902, 215).
2. рідко. Те саме, що захища́ти; обороняти. Вона із зброєю в руках відстоюватиме честь і незалежність своєї Батьківщини (Кучер, Чорноморці, 1956, 119); Дівчата були ще раді, що парубки з ними, — ..чи п’яне попадеться, чи собака кинеться — є кому одстояти й оборонити (Мирний, III, 1954, 43); Хвала народові, що мужніми грудьми від орд нападницьких Країну Рад відстояв (Рильський, І, 1956, 165); // Боротися за збереження чого-небудь. Один тільки пролетаріат відстоює в наші дні справжню свободу націй.. (Ленін, 19, 1950, 69); Радянський народ не боїться погроз, впевнено відстоює мир (Літ. газ., 9.V 1951, 4); // Доводити правильність чого-небудь. Молодь гаряче почала обстоювати нові методи роботи (Коп., Вибр., 1948, 106); Хоч я й одстояв половину статті, зате цікавіша половина пропала (Коцюб., III, 1956, 167).
3. спец. Залишаючи рідину в нерухомому стані, надавати можливість частинкам речовини осідати на дно посудини, резервуару тощо.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 642.