ВІДСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДСІКТИ́, ічу́, іче́ш, док., перех. 1. Сильним і швидким ударом гострого знаряддя чи холодної зброї відділяти, відокремлювати частину від цілого. На це скульптор відповів: "Це робиться дуже просто — я відсікаю все зайве і залишаю тільки те, що потрібно" (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 53); — А мені, братчики, адіть [гляньте-но], який шмат хвоста мечем відсікли! — мовив Кабан (Фр., IV, 1950, 90); Вигуки бриніли і згасали разом з іскрами шабельних ударів.. Свириденкові відсікли вухо (Тулуб, Людолови, І, 1957, 35); * Образно. Хотіли поганці віднять у нас хату — та ми тую жадність одсікли рукату (Тич., II, 1947, 208).
2. Перетинати шлях, не допускаючи зв’язку між кимсь; відокремлювати когось від кого-, чого-небудь. — Свириде, відсікай відступ контрі (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 200); Їм [бійцям] треба буде кинутись на автоматників і відсікти їх від танків (Кучер, Чорноморці, 1956, 372).
3. мат., рідко. Те саме, що відтина́ти 3; відрізувати. Ця точка відсікає від кожної медіани третю частину (Геом., І, 1956, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 637.