ГАПЛИ́К, а́, ч. Металева зачіпка, що пришивається проти петлі до одягу, і служить застібкою. Підвів мене до дзеркала; дивлюсь: козакин мій защепнутий на всі гаплики (Стор., І, 1957, 120); Ганна тільки ахнула, потім, розвісивши біля груби одежу, взялась пришивати до кожушка гаплики (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 41).
◊ Приши́ти гапли́к — зауважити в’їдливо, дошкульно; Утя́ти (утну́ти) до гапликі́в — зробити, сказати що-небудь не до речі, невчасно, не до ладу. [Тетяна:] Гарно, гарно [співав], нічого сказати. [Михайло:] Утяв до гапликів! [Тетяна:] Аж пальці знати (Котл., II, 1953, 63); — Наш дяк більше б годився для тієї ролі тореадора, —говорила Ватя. — О, сей утнув би до гапликів, нема що й казати, — говорив Леонід Семенович (Н.-Лев., IV, 1956, 100).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 28.