ГА́ЯТИ, га́ю, га́єш, недок., перех.
1. Те саме, що бари́ти. — Іди, я тебе не гаятиму (Метл. і Кост., Тв., 1906, 131); Ой матінко, та не гай мене! в велику дорогу виражай [виряджай] мене! (Сл. Гр.).
2. Витрачати марно, марнувати (час). Поїзда треба було довго ждати і гаяти надаремно час (Н.-Лев., IV, 1956, 110); —Гаяти й часинки не можна (Головко, II, 1957, 146); Не можна було гаяти ані хвилини (Тулуб, Людолови, І, 1957, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 42.